Маслов Євгеній Миколайович
Джерело інформації про Героя: Газета "Прапор"
Євгеній пішов до лав ЗСУ по мобілізації 17 вересня 2022 року. Спочатку проходив навчання в Чернігові, а потім служив у гарячих точках війни з російським агресором і окупантом, зокрема й під Бахмутом, а останнім часом – у районі Волновахи. Мав звання сержанта. Служив на посаді командира відділення взводу протитанкових ракетних комплексів однієї з військових частин ЗСУ. У його підрозділі було 24 бійці, якими він щиро опікувався як побратим і батько. Склад підпорядкованого Євгенію Маслову підрозділу сформувався ще в Чернігові на навчаннях. І був як одне ціле. Коли гинули бійці – Євгеній переживав це дуже, як втрату рідних людей. Тому завжди робив усе можливе, аби максимально убезпечити своїх підлеглих, наскільки дозволяла ситуація на фронті. Заступався за кожного перед вищим начальством, жив проблемами і радощами своїх бойових побратимів.
Загинув Герой-Захисник Євгеній Маслов 13 серпня 2023 року в районі н. п. Старомайорське, Волоноваського району, Донецької області під час виконання бойових завдань.
А розпочалося його земне життя в рідній Новій Боровій 2 грудня 1980 року. Він був другою дитиною в сім’ї. Із старшою на два роки сестрою Людмилою з раннього дитинства і все життя вони були в теплих, дружніх стосунках.
Закінчив Євгеній Новоборівську школу №1, пішов навчатися на водійські курси в Коростень. Їздив потягом щодня о 6-й ранку туди, а ввечері о 19-й – назад. Потім пішов на строкову службу, яку проходив у Чернігові. Після служби зразу почав працювати будівельником. До будівельної справи його призвичаїв та заохотив вітчим, який ставився до нього і до сестрички як до рідних дітей. От саме будівництвом Євгеній і займався впродовж життя. Лише власний дім добудувати не встиг, завадила війна …
Дружина Ірина у скорботі мовить:
«Женя був дуже турботливим і уважним чоловіком. Часто дарував мені квіти навіть без приводів. Він дуже хотів добудувати власний будинок. Сподівався, що ми в ньому будемо жити разом, радіти дітям і онукам. Він був оптимістом, завжди жив планами на майбутнє…»
Євгеній безмежно любив свого 16-річного сина Максима, турбувався про нього, особливо останнім часом їхні стосунки були довірливими, дружніми.
Перша вчителька Марія Євдокимівна Кирилович так згадує про свого учня:
«Про Женю я можу сказати тільки все найкраще: тихий, спокійний, врівноважений, розумний, добрий, вихований, ввічливий, трохи сором’язливий. З усіма дружив, усім допомагав. Гарно навчався, гарно співав, танцював, мав організаторські здібності. Усі його любили за чесність, доброту. З моїх учнів уже другий загинув. Це тяжка втрата і величезний біль. Серце крається. Дуже співчуваю мамі та всім рідним. Хай Бог нікому не дає хоронить дітей. Вічна пам’ять і слава нашому Герою!».
Поховали нашого загиблого Захисника з усіма громадянськими і військовими почестями на кладовищі в Новій Боровій поруч із побратимами на Алеї Героїв.
Коментарі:
Ваш коментар може бути першим :)
« повернутися до розділу «Загиблі Герої російсько-Української війни»
