Пархомчук Микола Платонович
Джерело інформації про Героя: Газета "Прапор"
Уродженець Старого Бобрика Микола Пархомчук загинув у горнилі війни з рашистами рік тому, на початку серпня 2022 року.
Саме 6 серпня 2022 року ми усі зазнали чергової великої втрати, коли внаслідок виконання службових обов’язків у зоні бойових дій загинув Микола Пархомчук, наш земляк, колишній житель Старого Бобрика, Ягодинської сільської ради, Володарськ-Волинського району. Нині це село належить до Ягодинського старостинського округу, Новоборівської територіальної громади. Микола Платонович, на жаль, став ще одним воїном, якого забрала повномасштабна загарбницька війна російської федерації проти України.
23 лютого 2022 року йому виповнилося 55 років. А вже шостого березня, як і належить відповідальному громадянину України, він був мобілізований і пішов захищати свою землю. Брав участь у багатьох бойових діях у складі однієї із новостворених на Житомирщині військових частин.
Старий Бобрик – його колиска, острівець любові і тепла. Тут завжди на нього з великою радістю чекали батьки Франя Болеславівна та Платон Платонович, огортали своєю турботою. Батьки народили і виховали двох прекрасних дітей – дочку Ірину та молодшого на півтора роки за неї сина Миколу. Як і у всіх сільських родинах у ті ще радянські часи, батьки весь час працювали: мама у швейному цеху «Полісянка» в Новій Боровій, а батько у ПМК водієм і трактористом в районі Месу теж у Новій Боровій. А вдома, зрозуміло, було чималеньке господарство, город. І діти мали в усьому допомагати батькам. Так і Микола, з дитинства був привчений до непростої сільської праці – доглядав господарство, працював у городі, умів косити, майструвати, не боявся ніякої роботи.
Він закінчив Новоборівську школу №1 у 1984 році. Сестра Ірина Платонівна згадує:
«Ми з братом були завжди разом. Ходили разом пішки у Нову Борову до школи (тоді ж ніхто дітей не підвозив). Дружно жили, усім ділилися. Дуже часто у мене перед очима картина, коли він приїхав із строкової служби і прийшов до мене у гуртожиток медучилища у блакитному береті. Такий гарний і рідний! А ще коли у нього народився старший син – для мене це була неймовірна радість, бо я трохи пізніше за нього одружилася. Він у мене дуже дорогий. І втрата ця важка».
Після школи Микола вступив до професійно-технічного училища №5 у Житомирі, де навчався на будівельника. Згодом – проходження строкової служби у Військово-морському флоті на Далекому Сході у Владивостоці, був морським піхотинцем. Після військової служби Микола Платонович повернувся до рідного села. Там зустрів майбутню дружину, Зою Вікторівну, яка після навчання за направленням працювала в місцевому колгоспі. Створили міцну, гарну родину. Бог подарував їм двох синів – Ярослава й Олександра. У 1990 році сім’я переїхала на Любарщину, в рідне село дружини Нова Чортория. Тут Микола Платонович працював у місцевому господарстві, пізніше став водієм на млині. А згодом відкрив власний бізнес – надавав послуги з автоперевезень та інші.
Свій останній спочинок Микола Пархомчук знайшов у Новій Чорториї. Земляки проводжали його з усіма військовими і громадянськими почестями. Багато родичів та представників Новоборівської громади були присутні на прощальних заходах.
Будьмо завжди вдячні Герою за його мужність, відвагу, жертовність. Його приклад героїзму і самовідданості служитиме прикладом для прийдешніх поколінь.
Коментарі:
Ваш коментар може бути першим :)
« повернутися до розділу «Загиблі Герої російсько-Української війни»
