КОНКУРС ТВОРІВ ПРИСВЯЧЕНИЙ 80-ЧЮ ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ
ОСІНЬ У МОЄМУ СЕЛИЩІ
Чудова, барвиста пора – осінь у моєму селищі гордовито носить своє золоте убранство, милуючи око та даруючи останні теплі дні, які незабаром зміняться прохолодними зливами, вітрами і суворою похмурою погодою.
З приходом осені моя рідна Нова Борова втрачає свіжу зелень вулиць, галявин, лісу. Тепер доріжки та алеї біля мого рідного ліцею забарвляться у сонячно-помаранчеві кольори, щоб з приходом вже перших холодів втратити свою яскравість і неповторність. З приходом осені мій рідний край втрачає свіжу зелень вулиць, галявин, лісу.
Прекрасне осіннє селище немов скинуло спекотний полон літа, пожвавішало, наповнилось голосами моїх друзів по ліцею, маленької дітвори з дитсадочка. Тепер ми, залишивши літні розваги, поспішаємо до закладу, щоб здобувати нові знання та займатися улюбленими справами у шкільних гуртках та секціях. Першокласники у новеньких шкільних формах граються на шкільному подвір`ї, збираючи жовті листочки для своєї вчительки.
І вулиці селища, і будинки з приходом осені виглядають особливо. І навіть у нудному і монотонному дощі є своя принадність. Немов за помахом чарівної палички , дрібний дощик несе гармонію , приємні тихі вечори у колі моєї сім`ї. Осіння злива дарує всій природі , яка втомилася від спеки, цілющу вологу , ніби винагороджуючи за літнє довготерпіння .
Строкаті розкриті парасольки, мокрий асфальт, ковдра з кленових листків – новоборівська осінь по-своєму мальовнича. Її фарби і мінливості створюють особливий настрій, спогади про теплі дні і радість передчуття сніжної зими.
Я дуже люблю своє селище. Будь-яка пора року мені подобається. Але найбільше хвилюють роздуми і спогади в осінні чарівні дні.
Багінська Оксана,
5А клас Новоборівського
ЗНЗ І-ІІІ ступенів-ліцею
___________________________________________________________________________
__________________________________________________
__________________
СЕЛО МОЄ, ДЛЯ МЕНЕ ТИ ЄДИНЕ
Сонце сідає за обрій, вузенька лісова стежина губиться в березовому гаю, раптом виринає з гущавини й біжить берегом річки Ірша. Немов грайливе дівчисько, ховається серед струнких сосон, а потім прямує до шосейної дороги. Прискорюю ходу, чую гуркіт машин і розумію - селище за кілька кроків. Хвилювання переповнює душу, серце калатає в грудях, адже скоро побачу обриси рідної домівки. Не була лише місяць, та він здався вічністю. Там, на березі Чорного моря, під пекучим південним сонцем згадувала улюблену яблуню, яка росте у бабусиному саду і дарує прохолоду спекотної днини. Так хотілося пройти вузькими тихими вуличками, обабіч яких в задумі схилили голови верби, насолодитися красою троянд та тюльпанів, що віночками оповивають чепурні хатини односельчан, почути дзвінкі голоси дівчат, що вміють передати в пісні і журбу, і радість, поринути у світ символіки та вірувань предків, споглядаючи вишивки, якими прикрашені оселі дорогих мені людей, відчути затишок та спокій.
Селищу понад тисячу років. Багато змінилося за цей час. Навіки залишилися в землі, захищаючи батьківщину, безіменні солдати, у пам”ять про них піднялася свічкою в небо стела. Вдихнувши наснагу з повітрям, насиченим запахом хвої, липи, бузку та черемхи, подалися підкорювати світ сини та доньки новоборівчан, навчившись людяності, доброти та любові у батьків. З”явилися сучасні підприємства, збудовані затишні навчальні заклади, до яких кожного року приходять діти, щоб крокувати шляхами життя поряд з добрими, чуйними, талановитими наставниками. Нагадують про необхідність збереження душевної чистоти Римо-католицький костьол Святої Матері Скорботної та церква Святого Пантелеймона, звуки їх дзвонів лунають з піднебесся - на землю опускається благодать.
На серці затишно і спокійно, думка лине у далеке десяте століття, коли навколо стояли високі соснові бори, а в лісі поважно ходили дикі кабани, лисиці, бурі ведмеді. Хочеться знову потрапити у лоно первозданної природи, вдихати чисте повітря, слухати спів солов”я, дивитися на сонячні переливи у хвилях рідної річки, відчути себе мавкою на безмежних пшеничних ланах, царівною підземних таємниць та багатств.
Це все рідна земля, частина мого серця. На думку спадають слова Анатолія Пантуса:
Ця привітна земля здавна славиться всюди,
Кращі площі столиць - у поліськім вбранні.
Найщиріші серця мають мудрі, шановані люди,
Твої пісні в калиновій звучать стороні.
У прозорій Ірші - море вилитих сліз.
Ніби згадка про всіх земляків - синьоокі волошки.
Моє селище рідне! Ти - єдине у цілому світі,
В працьовитих людей сяє сонцем твоє майбуття.
Робота
учениці 7-Б класу
Горбач Аліни
