Маслов Петро Миколайович
Джерело інформації про Героя: Газета "Прапор"
Петро Маслов народився 26 лютого 1995 року в селі Небіж. Ріс і виховувався в родині поруч із старшими сестрою Тамілою та братом Євгеном. До першого класу пішов у місцеву загальноосвітню школу. Повну загальну освіту отримав у Рижанській школі. Пізніше здобував професію кранівника в Житомирському ПТУ №15. Працював на різних будівельних та промислових об’єктах.
З дитинства Петро дуже любив футбол, брав участь у спортивних змаганнях. Пізніше його захопленням стала техніка. Любив водити автомобілі, добре в них розбирався, умів ремонтувати.
Шість років тому перед Новим роком він уперше зустрів свою майбутню дружину Вероніку. Це було в Житомирі в магазині АТБ, де дівчина працювала. Тоді ніхто з них не знав, що вони із сусідніх населених пунктів. Проте через два тижні вони зустрілися знову у знайомих на святкуванні Старого Нового року. Потім Вероніка поїхала в Івано-Франківську область у відрядження, а Петро – в Польщу на роботу. Проте він зателефонував, і з того часу вони розмовляли щодня. І було багато тем і приводів для цих розмов між молодими людьми. Пізніше зустрічалися, і в кінці вересня 2018 року одружилися. Мають 5-річного синочка Владислава. Жили гарно, дружно, в любові і злагоді виховували дитину. Проте прийшла війна і все зруйнувала.
Із початком повномасштабного російського вторгнення 13 жовтня 2022 року Петро був призваний на військову службу і мобілізований до Збройних сил України в одну з бригад ТРО. Пройшов навчання та неодноразово брав участь у бойових діях на сході України. Під час бою отримав контузію, що в подальшому відобразилося на його здоров’ї.
Фізичні і моральні перевантаження, які довелося пережити Герою, стали причиною хвороби, яка й забрала його від нас.
Кохана дружина Вероніка Маслова розповідає про свого чоловіка:
«Ми прожили у шлюбі щасливих шість років. Смерть Петі просто вибила ґрунт у мене під ногами. Наш синочок тепер буде жити без татових обіймів. Це незагойна рана на все життя».
Петро Маслов був люблячим батьком, чоловіком, сином, завжди дбав про свою родину. Був завжди веселим, компанійським, завжди знаходив вихід із будь-якої ситуації. Він мав багато друзів і був душею компанії. Любив спорт, був позитивною та доброзичливою людиною, завжди готовий підтримати інших.
Зустрічали земляки траурний кортеж із тілом Героя живим коридором на колінах, віддаючи йому шану. Відспівували Воїна Петра в місцевому храмі Православної церкви України три священники.
Поховали Героя-Захисника на кладовищі в Небіжі з усіма військовими й громадянськими почестями.
Коментарі:
Ваш коментар може бути першим :)
« повернутися до розділу «Загиблі Герої російсько-Української війни»
