Хоренко Василь Іванович
Джерело інформації про Героя: Газета "Прапор"
Хоренко Василь Іванович народився 18 червня 1979 року в Новій Боровій. Зростав у родині разом із старшим братом Дмитром. Мама, Надія Валентинівна, була завідуючою дитячим садочком у Новій Боровій, батько, Іван Петрович, працював гідрогеологом. Вони приділяли увагу належному вихованню своїх синів. Батько їх загартовував фізично, привчав до занять фізкультурою і спортом.
Василь у 1996 році закінчив Новоборівську загальноосвітню школу № 2. Пізніше отримав диплом Київського геологорозвідувального технікуму за спеціальністю «Пошук та розвідка геофізичними методами» і здобув кваліфікацію техніка-геофізика.
Спочатку працював у Новоборівському ЖКП. Пізніше – на посаді бурильника ТОВ «Декоративний камінь України» в Добрині. Майже 11 років трудився помічником машиніста бурової установки в Іршанському та Межиріченському гірничо-збагачувальних комбінатах.
Був фізично витривалим, систематично займався спортом, неодноразово займав призові місця в спортивних змаганнях Іршанського ГЗК, був нагороджений грамотами.
Певний час він працював на будівництві за кордоном. Останнім місцем роботи Василя було «Kromberg & Schubert» у Житомирі.
Восени 2021 року Василь Хоренко був призваний повісткою до лав Збройних сил України, пройшов військові навчання в якості кулеметника, прийняв присягу.
Першого ж дня повномасштабної війни, 24 лютого 2022 року, він пішов служити у десантно-штурмову бригаду. Разом із своїми побратимами мужньо боронив Україну від окупантів.
Він був стрільцем-снайпером аеромобільного взводу. Сумлінно виконував свій військовий обов’язок. У бою за Україну, її Свободу і Незалежність загинув 19 лютого внаслідок штурмових дій поблизу населеного пункту Мар’їнка, Донецької області від ворожого артилерійського снаряду.
24 лютого, якраз у день поховання, виповнився рік його служби в ЗСУ під час повномасштабної війни і рівно три місяці, як він перебував безпосередньо на передовій.
Загибель Героя-захисника Василя Хоренка – це велика втрата для держави, нашого війська, громади, родини, а найбільше горе – для рідної сім’ї: коханої і люблячої дружини Руслани, дорогих діток – шістнадцятирічного сина Євгена та десятирічної донечки Вікторії, для батьків, для брата.
Василя Івановича пам’ятатимуть як добру порядну людину.
Коментарі:
Ваш коментар може бути першим :)
« повернутися до розділу «Загиблі Герої російсько-Української війни»
