Бірський Микола Віталійович
Джерело інформації про Героя: Новоборівський краєзнавчий музей
27 квітня 1973 року в мальовничому селі Луковець народився Бірський Микола Віталійович — людина, яка все своє життя присвятила праці, службі та допомозі іншим.
Його шкільні роки минули у Кропивнянській школі, де він здобув не лише знання, а й важливі життєві цінності. Після закінчення школи Микола продовжив навчання у Житомирському професійно-технологічному училищі №1, де отримав спеціальність столяра-плотника. Разом із цим здобув водійські права категорій В і С, розширивши свої професійні можливості.
1 липня 1991 року розпочав строкову службу у Збройних силах України. За два роки служби, до 2 червня 1993 року, проявив себе як відповідальний і сумлінний військовий.
Після завершення служби доля повела його на Кубань, де він п’ять років працював за своєю спеціальністю. Проте любов до рідної землі взяла своє — у 1998 році Микола повернувся додому. де розпочав роботу трактористом у рідному селі Луковець. Пізніше працював на кар’єрі в селі Буки, а згодом повернувся до Луковця, де продовжив працювати водієм. Усього після повернення на Батьківщину він пропрацював близько десяти років сумлінно виконуючи свою справу.
Особисте життя Миколи Віталійовича було коротким, але він завжди залишався доброю, щирою людиною, яку поважали в селі. Рідні пам’ятають його як люблячого сина, брата та турботливого дядька, який завжди знаходив час для допомоги ближнім і підтримував кожного, хто цього потребував.
14 серпня 2014 року Микола добровільно відправився захищати країну на схід у складі 53-ї окремої механізованої бригади імені князя Володимира Мономаха, що підпорядковувалася Оперативному командуванню «Схід» Сухопутних військ ЗСУ. Його перша ротація завершилася 6 вересня 2015 року.
Вдруге він знову вирушив на службу 3 липня 2020 року і залишався в строю до 17 жовтня 2021 року. За мужність і відвагу Микола отримав відзнаку Президента України «За Участь в антитерористичній операці».
Підступна хвороба поступово забирала його сили, однак, попри біль і втому, він залишався відданим службі до останнього дня.
17 жовтня 2021 року його життя обірвалося у військовому госпіталі. Поховали Миколу Віталійовича на кладовищі в селі Кропивня, де його пам’ять житиме у серцях рідних, друзів і всіх, хто знав цю щиру та мужню людину.
