Новоборівська громада
Хорошівський район, Житомирська область

КОНКУРС ТВОРІВ ПРИСВЯЧЕНИЙ 80-ЧЮ ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ОСІНЬ У МОЄМУ СЕЛИЩІ

Чудова, барвиста пора – осінь у моєму селищі гордовито носить своє золоте убранство, милуючи око та даруючи останні теплі дні, які незабаром зміняться прохолодними зливами, вітрами і суворою похмурою погодою.

З приходом осені моя рідна Нова Борова втрачає свіжу зелень вулиць, галявин, лісу. Тепер доріжки та алеї біля мого рідного ліцею забарвляться у сонячно-помаранчеві кольори, щоб з приходом вже перших холодів втратити свою яскравість і неповторність. З приходом осені мій рідний край втрачає свіжу зелень вулиць, галявин, лісу.

Прекрасне осіннє селище немов скинуло спекотний полон літа, пожвавішало, наповнилось голосами моїх друзів по ліцею, маленької дітвори з дитсадочка. Тепер ми, залишивши літні розваги, поспішаємо до закладу, щоб здобувати нові знання та займатися улюбленими справами у шкільних гуртках та секціях. Першокласники у новеньких шкільних формах граються на шкільному подвір`ї, збираючи жовті листочки для своєї вчительки.

І вулиці селища, і будинки з приходом осені виглядають особливо. І навіть у нудному і монотонному дощі  є своя принадність. Немов за помахом чарівної палички , дрібний дощик несе гармонію , приємні тихі вечори у колі моєї сім`ї. Осіння злива дарує всій природі , яка втомилася від    спеки, цілющу вологу , ніби винагороджуючи за літнє довготерпіння .

Строкаті розкриті парасольки, мокрий асфальт, ковдра з кленових листків – новоборівська осінь по-своєму мальовнича. Її фарби і мінливості створюють особливий настрій, спогади про теплі дні і радість передчуття сніжної зими. 

Я дуже люблю своє селище. Будь-яка пора року мені подобається. Але найбільше хвилюють роздуми і спогади в осінні чарівні дні.

Багінська Оксана,

5А клас Новоборівського

ЗНЗ І-ІІІ ступенів-ліцею

___________________________________________________________________________

__________________________________________________

__________________

СЕЛО  МОЄ, ДЛЯ МЕНЕ ТИ ЄДИНЕ

Сонце сідає за обрій, вузенька лісова стежина губиться в  березовому гаю,  раптом виринає  з гущавини й  біжить  берегом річки  Ірша. Немов грайливе дівчисько, ховається серед струнких сосон, а потім  прямує  до шосейної дороги. Прискорюю ходу, чую  гуркіт машин і розумію - селище за кілька кроків. Хвилювання переповнює  душу,  серце калатає  в грудях, адже   скоро побачу обриси рідної домівки. Не була лише місяць, та він здався  вічністю. Там, на березі Чорного моря, під пекучим південним сонцем згадувала улюблену яблуню,  яка росте у бабусиному саду і дарує прохолоду спекотної днини. Так хотілося пройти вузькими тихими вуличками, обабіч яких в задумі схилили голови верби, насолодитися красою троянд та тюльпанів, що віночками оповивають чепурні хатини односельчан, почути дзвінкі голоси дівчат, що вміють передати в пісні і журбу, і радість, поринути у світ символіки та вірувань предків, споглядаючи вишивки, якими прикрашені оселі дорогих мені людей,  відчути затишок та спокій.

Селищу понад тисячу років. Багато змінилося за цей час. Навіки залишилися в землі, захищаючи батьківщину, безіменні солдати, у пам”ять про  них  піднялася свічкою  в небо стела. Вдихнувши наснагу з повітрям, насиченим запахом хвої, липи, бузку та черемхи, подалися підкорювати світ сини та доньки новоборівчан, навчившись людяності, доброти та любові у батьків. З”явилися сучасні підприємства, збудовані затишні навчальні заклади, до яких кожного року приходять діти, щоб крокувати шляхами життя поряд з добрими, чуйними, талановитими наставниками. Нагадують про необхідність збереження душевної чистоти   Римо-католицький костьол Святої Матері Скорботної та церква Святого Пантелеймона, звуки їх дзвонів лунають з піднебесся - на землю опускається благодать.

На серці затишно і спокійно,  думка лине у далеке десяте століття, коли навколо стояли високі соснові бори,  а в лісі поважно ходили дикі кабани, лисиці, бурі ведмеді. Хочеться знову потрапити у лоно первозданної природи, вдихати чисте повітря, слухати спів солов”я, дивитися на сонячні переливи у хвилях рідної річки, відчути себе мавкою  на безмежних пшеничних ланах, царівною підземних таємниць та багатств.

Це все рідна земля, частина мого серця.  На думку спадають слова Анатолія Пантуса:

Ця привітна земля здавна славиться всюди,

Кращі площі столиць - у поліськім вбранні.

Найщиріші серця мають мудрі, шановані люди,

Твої пісні в калиновій звучать стороні.

У прозорій Ірші - море вилитих сліз.

Ніби згадка про всіх земляків - синьоокі волошки.

Моє селище рідне! Ти - єдине у цілому світі,

В працьовитих людей сяє сонцем твоє майбуття.

Робота

учениці  7-Б класу

Горбач Аліни



« повернутися до списку новин